Зірки команди 75-го. Володимир ОНИЩЕНКО

Фінальний матч Кубка кубків 1975 між «Динамо» та «Ференцваршем» став, мабуть, найяскравішим у кар'єрі Володимира Онищенка. У ньому нападник провів два з трьох м'ячів своєї команди, які забезпечили їй перший, історичний євротрофей.

- На фінальну гру в Базелі прийшли вболівальники, підтримували нас. Але тоді глядач був трохи іншим, чесно кажучи, більш стриманим, спокійним. Люди реагували в основному на якість гри. Всі польові гравці «Динамо» створювали умови, а нашим завданням, як нападників, було їх завершувати. Другий гол у ворота «Ференцвароша»... Пригадую, раніше у складі юнацької збірної СРСР я грав у Франції проти збірної Англії, і вийшло забити приблизно з цієї ж «точки». З-за штрафної, ударом у ближню «дев'ятку». Можливо, це була вже не випадковість. А якийсь навик сформувався, наслідок виконаної роботи. Та позиція на полі, з якої ти можеш забити.

Під час сезону за статистикою не стежили, це вже потім підмітили журналісти, що Онищенко забивав у першому таймі, а Блохін у другому. Загалом-то, яка різниця, головне, щоб ми приносили команді позитивний результат.

Вболівальники «Динамо» чекали від нас цієї перемоги. Але історія показує, що гучні успіхи приходять не відразу, фундамент для них закладали наші попередники, ветерани минулих років. Це був спільний успіх, кількох поколінь, які поступово підбиралися до такого результату.

Зірки команди 75-го. Стефан РЕШКО

Знаменитий захисник «Динамо» 70-х років Стефан Решко згадує легендарні перемоги команди в Кубку Кубків та Суперкубку УЄФА в 1975 році.

Про перемогу в Кубку Кубків УЄФА

- Там де футбол, змагання – там потрібен результат. Це не художня гімнастика або фігурне катання, де важлива естетика... Вдома «Динамо» обов'язково мало вигравати. А на виїзд їздили, теж намагаючись перемогти, в матчах зі «Спартаком» або іншими сильними командами грали на нічию, контратакуючи. Нас не всі любили, в тому числі й журналісти, дорікаючи у відсутності видовищного футболу. Але Валерій Лобановський казав: «Подивіться на результат!». До фіналу у нас був складний шлях. У цьому сезоні ПСВ став чемпіоном Голландії, команда була сильнішою за «Аякс» та «Феєноорд». Перед грою з нами вони перемогли «Бенфіку» 5:2. Був у нас такий мандраж перед матчами. Лікар наш, Берковський, каже: «Я вийшов на розминку та бачив, що вони із м'ячем творять!»

А у нас Республіканський вщерть заповнений! Ми вийшли, показали свою гру. Рудаков кидає м'яча Трошкіну, той проходить метрів 80, прострілює, й Колотов із глибини «вколочує» м'яча в Бессарабські ворота. Був момент, коли нам пощастило, стійка врятувала. Але в підсумку перемогли 3:0 й на виїзд поїхали вже спокійними. ПСВ був найсильнішою командою на нашому шляху до Кубка, «Ференцварош» та «Айнтрахт» їм поступався.

Хоча, угорський футбол тоді був непоганим, «Ференцварош» до цього виступав у фіналі Кубка чемпіонів. Досвідчена команда, але ми були на голову сильнішими, вигравши у фіналі 3:0!

Про перемогу в Суперкубку УЄФА

- Валерій Лобановський вирушив до Мюнхена за три-чотири дні до матчу, подивитися гру «Баварії». Нас на матч чемпіонату СРСР вивів Олег Базилевич. Не пам'ятаю, з ким уже грали, але травми отримали наші Онищенко, Мунтян... Приїхали на гру до Мюнхена, виходимо на тренування у складі сімох людей, ще двоє бігають навколо поля й ще троє сидять на лавці. Базилевич каже Лобановському: «У нас п'ятеро травмованих!». «Чому ви мені не подзвонили, краще б виплатили неустойку та відмовилися від гри», – відповідає Лобановський. Але ми готувалися, граючи в першому матчі у «виїзну» модель. Так ми тоді називали тактику від оборони, на контратаках.

У «Баварії» в атаці була людина-гол Герд Мюллер. Мені потрібно було його тримати: мовляв, якщо він нам не заб'є, то ніхто не заб'є. Ми виграли, супер-гол забив Блохін. Прямо скажу, пощастило нам. Гра була не дуже видовищною, від оборони.

У Києві не грав Колотов. Він травми зазнав ще в першому матчі, але дограв до кінця. Ось такі бійці були! Зараз би винесли й місяць не бачили на тренуваннях.

Ми досягли такого успіху, й на такий рівень в Україні досі ніхто не вийшов. «Шахтар» виграв Кубок УЄФА, але Суперкубок узяти не зміг. Так, виграв Суперкубок «Зеніт», але там грали одні іноземці.

У 1976 році ми почали готуватися до Олімпійських ігор. І тут почалися проблеми, я вже казав про це. Тренери припустилися помилки, трохи нас перетренувавши. На Олімпіаді СРСР посів третє місце, це був провал. Базилевич пішов, Лобановський залишився, трохи переглянувши програму. В осінньому чемпіонаті СРСР посіли друге місце, наступного року вийшли до півфіналу Кубка чемпіонів, перемагали ще раз «Баварію». Таким був рівень тієї команди, зараз про таке можна лише мріяти. Це було наше славетне «Динамо»! Якому ми робили ім'я, й ​​яке нас вивело на новий рівень. Завжди повторюю: «Мені «Динамо» дало набагато більше, ніж я дав «Динамо».

З Днем народження, рідне "Динамо"!

Різні дослідники історії футбольної команди київського «Динамо» вказують на дату заснування клубу 13 травня 1927 року (реєстрація статуту Київського пролетарського спортивного товариства (ПСТ) «Динамо» Міжвідомчою комісією у справах громадських організацій та спілок Київського округу).

Саме ця дата згадується в різних засобах масової інформації, спортивно-інформаційних виданнях та книгах з історії футболу.

Реєстрація Київського ПСТ «Динамо» 13 травня 1927 року, в рамках якого і заснувалася пізніше футбольна команда, підтверджена документами, що знаходяться в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України (фонд № 5, опис 3, справа 418, лист 25, а також в тому ж фонді й описі справа № 472, лист 66). 1927 відображений і в офіційних документах і довідниках ФІФА та УЄФА.

Жодних інших документів про заснування футбольної команди «Динамо» Київ у рамках Київського ПСТ «Динамо» не виявлено, тому датою народження футбольної команди «Динамо» (Київ) вважається 13 травня 1927 року.

 
 
 

Зірки команди 75-го. Володимир МУНТЯН

Півзахисник Володимир Мунтян назавжди вписав своє славне ім'я до історії українського та європейського футболу.

Багато в чому завдяки команді, за яку він виступав й яка в 1975-му виграла найпрестижніші трофеї СРСР та Європи. Через 40 років Володимир Федорович згадує про незабутню перемогу «Динамо» у фіналі Кубка Кубків над «Ференцварошем».

- У 1974 році під керівництвом Валерія Лобановського ми виграли Кубок та чемпіонат СРСР. Було зроблено якийсь накат, команда зігралася. Коли пройшли ЦСКА та «Айнтрахт», стало цікаво! Пішла цілеспрямована підготовка до подальших матчів у Кубку Кубків.

Наприкінці передігрової розминки, яку на стадіоні в Базелі «Динамо» проводило першим, ми помітили, як під'їхав автобус «Ференцвароша», із нього вийшли гравці та, вставши біля паркану, почали спостерігати за нами. Валерій Васильович покликав усіх нас до центру поля та сказав по сигналу кожному в свій бік розбігтися на 20 метрів. А потім повернутися назад. Тобто, дав нам швидкісну роботу. І ми всі як розбіглися, потім зійшлися... Коли йдемо з поля, подивилися на гравців угорської команди. Вони, побачивши ці вправи, стояли зелені, помітно злякалися нас.

А коли розпочався матч, в перші хвилини обидві команди були обережні. Лобановський підготував тактику, яку ми виконували. Ініціативу спочатку взяв на себе Онищенко, він багато забивав у тому турнірі, потім показав себе Блохін, який часто забивав у таких важливих матчах. Вони навіть жартома розподілили навантаження на кожного – в першому таймі Онищенко, а в другому Блохін. Щоб не кривдили один одного (сміється).

Після матчу, на спільній вечері, мене покликав тренер Бошков. І каже, він трохи вмів російською: «Володю, ось тобі 100 доларів, Блохіну 100 та Онищенку 100. Ви викликаєтеся до збірної Європи». На жаль, той матч зі збірною світу, який мав пройти в Південній Америці, так і не відбувся. У будь-якому разі, така оцінка тренера була для мене приємною.

У Києві нас зустрічали у святковій атмосфері. Було багато квітів, посмішок. Усі раділи! Мені здається, після приходу до команди Лобановського та Базилевича, перемоги та титули нам почали даватися якось легко. І справді, легко! Чи то навантаження, або розуміння у створеному ними колективі однодумців. Коли це все є, на футбольному полі досягається результат.

 

Зірки команди 75-го. Валерій ЗУЄВ

У рамках серії репортажів, присвячених легендарному для київського «Динамо» 1975 року, представляємо спогади про виграш найпрестижнішого європейського трофею Суперкубка УЄФА захисника «Динамо» 70-х років, а пізніше тренера Валерія Зуєва (на фото четвертий у нижньому рядку).

- Матч за Суперкубок УЄФА в ті роки був неофіційними  можна було грати, а можна й ні. Це зараз чітко проводиться одна гра. Пам'ятаю, влітку того року Валерій Васильович (Лобановський  прим.ред.) на тренуванні зібрав усіх на полі та сказав: «Ось, є така пропозиція зіграти за Суперкубок УЄФА проти «Баварії». Орієнтовно у вересні-жовтні місяцях. Одна гра в Мюнхені, а друга  в Києві». Старші хлопці в нашій команді, зрозуміло, погодилися. Так і вирішили.

У «Динамо» тоді були кадрові проблеми. Ми приїхали до Німеччини фактично з 11-ма гравцями у складі. У запасі, згадую, залишилися Володимир Мунтян та воротар Валерій Самохін. У другому таймі нас притиснули пристойно. А як забили м'яч? На моєму фланзі відібрали м'яча, була вільна зона  покотив його вперед. Але в нападі потрібна підтримка, а Блохін один залишився (сміється). Сил у нас залишалося небагато, переважно в обороні відпрацьовували, плюс Колотов фактично на «одній нозі» грав. Блохін подивився, взяв гру на себе та створив диво. Пройшов чотирьох захисників, та ще й яких захисників! Подивіться лише на склад тієї «Баварії». Шварценбек, Беккенбауер... Він їх зібрав, «розкрутив» по ​​сторонах...

На матч-відповідь у Києві ажіотаж був неймовірний, люди приїхали з усієї України. Коли вийшли на поле, між трибунами навіть проходів не побачили. Темно, й лише вогники від цигарок та хмара диму. Подумали, ну як, стільки людей прийшло нас підтримати, й втратити перемогу? Віддали всі сили, які були. Блохін від усіх захисників тікав, швидкість у нього була неймовірна. Вдома ми почали грати активніше. Блохін тоді забивав багато. Коли призначили вбік воріт німців штрафний, пробити міг Мунтян. Але до м'яча підійшов Блохін. Результат є, 2:0! Після цього вантаж відповідальності спав, хотілося грати та грати.

Нам вручили великий кубок, коло пошани, здається, не робили. Сфотографувалися, нас привітала «Баварія» та тодішній президент УЄФА Артеміо Франкі. До кубка налили шампанського, напевно, ящик вмістився. Кожен зробив по ковтку-два. Наступного дня нам дали вихідний. Потім почалися збори, здається, збірна грала, основу якої складали наші гравці. Часу на святкування вже не було.

Тоді ми зробили людям свято. Ось, 40 років із тих часів минуло, а люди пам'ятають! Зробили свою справу, та й усе. Ніхто з нас не вважав себе якимись зірками.