Президент України привітав ветеранів «Динамо» Київ із нагоди 40-річчя великих європейських перемог!

Президент Петро Порошенко привітав футболістів легендарної команди «Динамо» Київ із 40-річчям перемоги у фінальних матчах Кубка володарів Кубків та Суперкубку УЄФА.

Ветерани київського «Динамо» зібралися біля однойменного стадіону ім. Валерія Лобановського, звідки клубний автобус відвіз їх до адміністрації Президента.

Прибувши на Банкову вулицю, урочисто одягнені динамівці зайшли до зали офіційних прийомів.

Президент відзначив, що тоді, у 1975 році, ця команда-легенда здобула неймовірну перемогу та привезла до України, хоча її тоді ще не було на політичній карті світу, найкращий трофей європейського футболу.

«Уболівальники київського «Динамо» були українцями не за пропискою, були українцями, виходячи зі своїх дуже патріотичних футбольних почуттів, і я згадую, як ми пишалися, що ці нагороди приїхали саме до Києва», – сказав Президент.

Глава держави наголосив, що започаткована в ті часи традиція патріотизму була збережена нащадками тих уболівальників – ультрас київського «Динамо», які з перших днів Майдану проявили свою патріотичну позицію. «Незважаючи на традиційне суперництво серед фанів футбольних клубів, вони прийняли рішення припинити суперечки та приєднатися до величезної боротьби спільно, щоб захистити Україну. Наші досягнення на футбольній ниві дарують нам неймовірні прояви патріотизму», – відзначив Президент.

Зараз, через 40 років, Україна залишається великою футбольною державою, наголосив Петро Порошенко. «Імена Валерія Лобановського, Олега Блохіна, Михайла Фоменка, Андрія Шевченка, Сергія Реброва, Олександра Шовковського, Андрія Ярмоленка, багатьох інших демонструють, що слава українського футболу буде завжди на дуже високому рівні», – зазначив Президент.

«Ви можете пишатися тим, як сучасні гравці київського «Динамо» продовжують ваші футбольні традиції», – звернувся до присутніх Президент.

Глава держави висловив упевненість у тому, що український футбол має велике майбутнє та подякував тим, хто сьогодні допомагає його розвитку.

Присутні на зустрічі Почесний президент Федерації футболу України, віце-президент УЄФА Григорій Суркіс, футболісти легендарної команди Володимир Мунтян та Леонід Буряк подякували Главі держави за увагу до футболу та подарували футболки – одну, в якій динамівці вийшли на поле 40 років тому, та сучасну, з номером «12». Ігор Суркіс вручив Петру Порошенку футбольний м’яч із автографами гравців легендарної команди.

Президент із нагоди пам’ятної дати вручив державні нагороди футболістам київського «Динамо», яке у 1975 році вразило весь світ перемогою у фіналах Кубка володарів Кубків та Суперкубку УЄФА.

www.president.gov.ua

www.fcdynamo.kiev.ua
www.veteranyfcdk.org

 
 
 
 

Зірки команди 75-го. Олег БЛОХІН

Минуло сорок років із дня першої перемоги «Динамо» в єврокубках.

Кубок володарів Кубків 1975 став історичним не лише для динамівців. Ця перемога сприймалася тоді як досягнення всього нашого футболу у виконанні, безумовно, найкращою футбольною командою країни того часу. Серію інтерв'ю з творцями тієї перемоги ми продовжуємо розмовою з Олегом Блохіним.

-Чи відчували ви на початку 1975, що цей рік буде особливим, неповторним?

- Неповторним для діючого футболіста є кожен рік, поки він грає у футбол. Напевно, це добре, що тоді, у двадцять два роки, я ще не розумів справжнього значення того, що ми зробили. Були впевненість у своїх силах, бажання перемагати. І, звичайно, удача. Без неї нікуди. Це футбол: м'яч може один раз відскочити не туди - і сезон пропав. Вочевидь, того року ми заслужили, щоб м'яч влучав туди, куди ми його відправляли... У попередньому, 1974-му році, ми виграли все, що могли - і чемпіонат СРСР, і Кубок країни. Майже у повному складі запрошувалися до збірної.

- Збірна і київське «Динамо» стали практично одним цілим. Як це виглядало зсередини?

- Саме життя, гадаю, до цього призвело. У сезоні 1974 гравець «Динамо» практично на кожній позиції був найсильнішим у країні. Це було видно всім, цього не можна було обійти. «Динамо» чи не в повному складі залучалося до збірної, де команду готував інший тренер. Вирішили, що буде простіше, якщо тренувальний процес у збірній і в «Динамо» буде об'єднано. І все це прийняли як належне: адже Лобановський і Базилевич, які прийняли збірну СРСР, були тоді найкращими тренерами країни. То був унікальний випадок, який навряд чи повториться. Той склад «Динамо» збирався не для виступів за збірну. Так склалося, що група гравців «Динамо» вийшла в той рік на дуже високий рівень, виявившись сильнішими за всіх. І збірна була як би «в навантаження». Це вже потім стали планувати підготовку з урахуванням того, що «Динамо» - базовий клуб, гравців стали запрошувати з урахуванням інтересів збірної...

- Чим «Динамо» зразка 1975 відрізнялося від інших команд?                                 

- Роботи було більше. Доводилося грати удвічі частіше, та й відповідальність у нас була не та, що у команд, які боролися за місце в середині таблиці. Іншого місця, крім першого, для нас не існувало. Так було, коли я прийшов у «Динамо», так залишилося, я гадаю, і тепер. У цьому, по-моєму, є унікальність команди. Іншої такої більше немає.

- Ким ви і ваші товариші по команді почувалися у футбольній Європі, враховуючи, що перехід до іноземного клубу тоді був неможливий?

- Це зараз може прозвучати старомодно, але ми дійсно відчували себе за кордоном представниками своєї країни, свого народу. Потрапляючи на кілька днів в інший світ, в інше життя, ми намагалися показати цьому світові, що і ми чогось варті, що люди, не зі своєї вини знаходяться за «залізною завісою», нічим не гірші, а в чомусь навіть кращі. Ми відчували, що за нас уболівають мільйони, цього почуття не передати словами. Про перехід до іноземного клубу, про вигідні контракти навіть думати сенсу не було. Та й часу для цього не залишалося.

- Якими були стосунки з уболівальниками? Як це впливало на ваше життя поза футболом?

- Життя поза футболом майже не було. Коли у вільний від тренувань і зборів час виходили в місто, нас впізнавали майже всі. У тому віці це було приємно. Увага до нас була поважною. Тієї прірви в матеріальному плані, яка є зараз між зірками спорту і простими людьми, тоді не існувало. Ми жили у звичайних квартирах, їздили у звичайних автомобілях, були в побуті як усі, ну сувенір з-за кордону привезеш - і все. Було, що розповідали і про нас усілякі казки, але всі розуміли, що це вигадки. Преси та телебачення тоді було в багато разів менше, тому люди усю увагу до футболістів віддавали на стадіоні. Вболівальники старші за віком кричали на нас з трибун, як на дітей. Простіше все було, сердечніше.

- З висоти життєвого досвіду, що б ви зробили в 1975 році не так?

- Мені гріх скаржитися на долю. Стати в неповних 23 роки найкращим футболістом Європи вдається далеко не кожному.

То був гарний час, в якому вже не можна нічого змінити, тому що він минув. І мене двадцятитрирічного вже ніколи не буде. А якщо ми згадуємо сьогодні саме той рік, а не інший, значить, я тоді робив усе правильно!

- Коли ви відчули, що увійшли в історію, стали зіркою футболу, гордістю нації?

- Усі ці історії про зірок і видатних особистостей створюють журналісти, письменники, режисери... Життя людини однакове, хоч зробив він щось, хоч ні, хоч видатний, хоч невідомий. У мене в житті були і є ті ж проблеми, що й у всіх. Я настільки рано став знаменитим, що вже забув, як можна жити, коли тебе не впізнають на вулицях, не просять автограф або інтерв'ю. Сприймаю це як належне і на свою «зірковість» не відволікаюся.

- Якби можна було повернутися в один із днів 1975, який день ви б обрали для себе?

- Увесь 1975 був напрочуд вдалим. Цей рік пролетів для мене і для всієї команди як один щасливий день. Таким і залишився в пам'яті назавжди.

Володимир МУНТЯН: «Від імені команди 1975 року запрошую на вшанування чемпіонів»

30 травня на НСК «Олімпійський» відбудеться грандіозне гала-шоу «Вшанування чемпіонів!».

О 20:00 на головній спортивній арені країни під оплески десятків тисяч шанувальників футболу на груди футболістів найкращої команди України сезону 2014/15 будуть повішені золоті нагороди.

Ще однією знаковою подією гала-шоу стане вшанування футболістів, тренерів, персоналу золотої команди «Динамо» зразка 1975 року, яка 40 років тому виграла найпрестижніші європейські трофеї – Кубок Кубків та Суперкубок УЄФА.

Як проводиться підготовка до грандіозного святкування, розповів знаменитий футболіст, зараз керівник Громадської організації «Ветерани ФК «Динамо» (Київ) Володимир Мунтян.

- Деталі вшанування команди «Динамо»-1975 зараз у процесі обговорення. А що вже вирішено, нехай буде відомо лише організаторам. ФК «Динамо» хоче піднести багато приємних сюрпризів своїм уболівальникам та гравцям тієї команди, оскільки було би неправильно мені їх наперед викладати. Наберіться терпіння, одне можу сказати, що клуб хоче зробити яскраве та неповторне видовище, яке надовго всім запам'ятається.

Зі свого боку, зараз займаюся запрошенням гравців 1975 року, тренерів та персоналу команди. Практично всі підтвердили свою участь. Зараз партнер «Динамо», компанія «Арбер», шиє кожному парадні костюми. На жаль, не дожили до наших днів Валерій Лобановський, Віктор Колотов, Євген Рудаков та Валерій Самохін. Від них на вшануванні будуть члени сімей. Усім будуть вручені пам'ятні нагороди, нехай і посмертно, ніхто, хто був причетний до настільки знакових перемог, не буде забутим.

У свою чергу, через офіційний сайт хочу звернутися до родичів тренера «Динамо»-1975 Олександра Петрашевського, лікаря команди Віктора Берковського, масажиста Івана Жутника, адміністратора Григорія Спектора, до футболіста Віктора Маслова з проханням вийти на зв'язок та стати учасниками динамівського вшанування. Всі вони доклали сили та здоров'я для грандіозного успіху 40-річної давності, зараз клуб хоче віддячити кожному.

Від себе та від імені всіх ветеранів «Динамо» хочу запросити вболівальників прийти на вшанування динамівських чемпіонів 1975 та 2015 років та на концерт популярних естрадних виконавців.

Чекаємо вас, до зустрічі на «Олімпійському»!

www.fcdynamo.kiev.ua
www.veteranyfcdk.org

 

Зірки команди 75-го. Леонід БУРЯК

У рамках циклу «40 років великим перемогам» легендарний динамівський півзахисник Леонід БУРЯК розповідає про два півфінальних матчі Кубка Кубків проти ПСВ.

Київське «Динамо» тих часів являло собою дуже майстерних футболістів, ці люди були майстрами футболу. Це все одно, як зараз «Баварія» або «Барселона», про які коментатори кажуть, що вони наблизили футбол до мистецтва. Так само було й тоді. На стадіонах збиралися по сто тисяч людей із середньою відвідуваністю на центральному стадіоні по 80 тисяч глядачів. Люди готові були платити гроші, лише б потрапити на футбол. І це було видовище, тому що так просто, без видовища, на стадіон людей не заманиш.

За ПСВ грало доволі багато хороших футболістів – брати Керкхоф, Едстрем. Але м'ячі, які «Динамо» забило, були логічними, була перевага. І все ж таки грати на одному рівні з такими командами доволі складно.  У них були доволі сильні футболісти, які добре проводили контратаки. За сім хвилин до кінця гри Керкхоф утік віч-на-віч із воротарем, але не забив.

В Ейндховені була важка гра, ми поступалися. Рахунок був уже доволі комфортним для них. Але коли я вийшов на поле та забив м'яч, усе практично закінчилося.

Не знаю, що було б, якби ми не забили цей м'яч. Із тією перевагою, що вони мали, та враховуючи те, як грав Едстрем проти Решко, могло бути все що завгодно.

Лобановський випереджав час. Трошкіна він зробив крайнім захисником, хоча в інших командах він грав півзахисника. У нього був навик гри на атаку, хороше виконання, хороша швидкість, хороші передачі. Те ж стосується й Матвієнка. І всі, хто опинявся на фланзі, зобов'язані були виконувати ці передачі, а ті гравці, які перебували на протилежному фланзі, мали завершувати ці передачі. Все це було доведено до автоматизму.

Можливо, мій гол був нелогічним, враховуючи те, що я за свою кар'єру забив небагато м'ячів головою, але, тим не менше, цей гол був ефектним, красивим, він був у такт. Хороше виконання й під час передачі, й під час удару. Цей гол зняв усю напругу, після нього всі зрозуміли, що ми вже у фіналі.